Несподіване захоплення

Зовсім нестандартною є моя перша публікація на цьому сайті. Можливо, все було б інакше, але я дуже хвилююсь, що, якщо не зроблю цього зараз, то, можливо, не зроблю ніколи.

Цей блог про подорожі. Про наші подорожі. Кожного разу, коли ми їхали до якогось міста, мені хотілось написати про нього, але я відкладала й відкладала, а, в результаті, не писала зовсім. Так було з Одесою, Львовом, Вінницею, Кам’янцем-Подільським.

Цього року несподівано доля закинула нас у Миколаїв. Реакція на цю нашу подорож у всіх була приблизно однакова: «Тю, шо ви там забули?» Ну дійсно, місто не туристичне, безліч стереотипів щодо нього, влітку треба на море, а ви…

Тож ми в Миколаєві, і перше наше враження: «Як багато дерев!» А загалом, в перший же вечір у місті ми помітили певні тенденції. Зараз трохи пограю у копірайтера, хоча і не досить вдало. Отже, Миколаїв — це місто чотирьох «М»: Молодь, Мотоцикли, Мопси і Машини (ВАНТАЖНІ).

Ми від міста взагалі нічого не очікували, а головною метою у нас було побачити каньйон і Акерманську фортецю (так, я знаю, що з Одеси до фортеці було б ближче, але в нас дуже суворі критерії пошуку житла, і цього разу ми просто не змогли нічого знайти).

Молоді дуже багато. Красиво одягнені, симпатичні, сучасні. Мабуть, тому ж і мотоциклів багато… І скрізь мопси. Один жив у нашому дворі й кумедно ходив на передніх лапках, коли справляв малу потребу. Взагалі, скільки б не гуляли по місту, завжди зустрінемо мопса, а одного разу навіть 5 одночасно. Ото щасливі хазяї! 

Але чого не помітили, так це пихатості. Ми жили в центрі міста, щовечора гуляли і спостерігали за місцевими. Не бачили ми серед цієї сучасної молоді чванливості, що присутня у Харкові, Львові та Одесі. Та і взагалі, нам здалось (і я не претендую на абсолютну правду, повторюю — це НАШІ враження), що місто дуже ненапряжне.

Але ось з вантажівками тут біда. По Нікольській взагалі неможливо пройтись, розмовляючи спокійно. Через фури постійно потрібно підвищувати голос. Я не уявляю навіть, як там живеться людям. Під час нашого перебування у місті навіть стався транспортний колапс, і ми потрапили в один з його епіцентрів, коли поверталися з каньйону. Просто перед нашою машиною вантажівка повністю перекрила рух. Вибиралися по роздільній смузі — те ще задоволення…

Повернусь до зелені. Якщо в Харкові, ти наче й ідеш під деревами, але все одно дуже важко потрапити у тінь («якісне» кронування та вирубка), то в Миколаєві важко знайти місце, в яке потрапляє сонце. Хіба що на головній площі міста його багато. Але там надзвичайні фонтани рятують… ну і звичайно сквери навколо. Миколаїв — дуже зелене місто! А ще, протягом всієї ночі його буквально «вилизують». Знову ж таки, ми жили в центрі, тому я не знаю, що там в інших районах. Але машини, що чистять і миють вулиці їздять усю ніч.

Є одна річ, що мене дещо засмутила. Мабуть через те, що місто не вважається туристичним, його стара архітектура занепадає. Але ж там є такі красиві будинки, побудовані ще до Совєтів. Чому ж їх не відновлюють, не вішають таблички «Пам’ятка архітектури», не знаходять в архівах цікаві історії про них (а якщо таких немає, то можна ж придумати легенди)? В Одесу і Львів туристи їдуть заради цієї архітектури, а тут вона стоїть без діла.

Дуже нам сподобалась вулиця Соборна. Як виявилось, це найдовша пішохідна вулиця в Україні. А ще на Набережній ми майже щовечора спостерігали надзвичайно красиві заходи Сонця над Інгулом.

Мабуть, я ще багато можу писати «А ще… А ще… А ще…» Ми пробули у місті 2 тижні і все одно не встигли побачити всі визначні місця міста й області. Миколаївщина дуже красива. Вперше ми це побачили, коли їхали в Одесу два роки тому. Дорога була жахлива, їхали дуже повільно, тому мали змогу роздивитися неймовірну природу цієї області.

Під час цієї подорожі ми відвідали лише Актівський каньйон. Сказати, що він нас вразив — це нічого не сказати. Дуже радію, що знайшла на просторах інтернету пораду щодо того, як об’їхати «офіційні» місця і подивитися на каньйон з інших сторін. Ці скелі, річка Мертвовод та природа навкруги справила на нас таке враження, що ми постійно подумки і в розмовах повертаємося до тієї подорожі та вже мріємо про повернення.

Загалом, я не можу зрозуміти, чому мене так зачепив Миколаїв. Так, я знаю, що як і в будь-якому місті, тут є свої проблеми, є недоліки. Мені багато разів казали «Ти ідеалізуєш! Але ж там…» і на цьому місці зазвичай вказується проблема будь-якого міста, хоч Харкова, хоч Полтави, хоч Одеси… БУДЬ-ЯКОГО! Єдине, що я хочу сказати, що треба подорожувати, треба ламати стереотипи. Ми сидимо в своїх містах і розказуємо на всі боки, що те місто «совкове», а в тому місті «дивитись нема на що», а в іншому «одні наркомани»… Так вийшло, що я побачила Миколаїв не таким, як мені намагалися його зобразити. Можливо, перше враження відіграло величезну роль (адже нас зустріла дуже привітна хазяйка квартири, і помешкання було без перебільшення ідеальним), можливо, нас захопила така неймовірна зелень цього міста (адже в нашому місті такого немає), можливо… можливо… можливо… Моє враження — це моє враження, і, сподіваюсь, у майбутньому його нічого не зіпсує, тому що ми маємо плани повернутися, бо ми ж ще багато чого не подивились!

П.С. Справи закинули нас знову до Миколаєва десь за два тижні після від’їзду — проїздом через місто. Мені навіть важко передати ті відчуття: коли ми бачили знайомі нам місця, чомусь завмирало серце… Це якась несподівана і абсолютно незбагненна магія!