Кожного разу, коли ми приїздимо в Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному (40 км від Полтави), я обираю собі улюблену скульптуру — «фаворита» цієї конкретної подорожі. Варто відзначити, що це дуже круто, що тут постійно з’являється щось нове. Але про це трохи згодом.
Сюди ми приїздимо не вперше і, я впевнена, що не востаннє. Атмосфера тут дууууууже приємна. Цей музей під відкритим небом — нереально чудове місце для відпочинку. Наша родина, на жаль, не дуже організована в плані часу, а цього разу нам ще й «пощастило» — gps повів нас дорогою, на якій ремонтують міст, тож нам прийшлось робити об’їзд через Полтаву. Дорога зайняла більше часу, тому ми приїхали до музею менш ніж за 2 години до закриття. І вже не вперше говоримо: «Сюди треба їхати на весь день!»
Кожну інсталяцію можна розглядати довго, а потім, проходячи повз неї за півгодини, помітити щось нове. А чому треба приїздити на весь день? Тому що це не просто музей, а цілий комплекс, до складу якого входить ще кілька цікавих садиб. Лише одного разу мені пощастило з часом, тож я встигла відвідати Музей мистецької родини Кричевських. Але я дуже сподіваюсь, що колись ми організуємося належним чином і відвідаємо їх усі.
Тож, повернемося до нашої подорожі. Людей було небагато, на щастя, жодних екскурсійних автобусів, тому ми могли вільно «дистанціюватися», кататися на гойдалках, подовгу стовбичити біля деяких скульптур, гуляти по оригінальним місточкам і сидіти в альтанках, не турбуючись, що вже через секунду на голові опиниться натовп.
Тут зібрані роботи авторів з усієї України і не тільки. Нам дуже подобалося вловлювати відмінності стилів, впізнавати деяких авторів, шукати сенс, сміятися і просто отримувати задоволення від прогулянки.
Як я вже писала, прогулюючись територією, завжди знаходиш щось нове — чи то справді нові роботи, чи те, чого чомусь не помітив минулого разу. Від деяких композицій важно було відірватись, наприклад «Дама з міста» (Лариси Антонової), «Риби-здиваки» (Зінаїди Близнюк), «CYCLUS, або алхімія душі» (Яни Петрової), «Українська медитація» (Марка Чатерлі) і усі представлені роботи Аліни Літвіненко (дуже оригінальні!).
Ну, а щодо «фавориту», то для мене ним став цього разу Микола Вакуленко і його композиція «Цитьте, жаби, я ваш пан». Навіть не буду намагатися пояснити, чому саме ця робота з усіх припала мені до душі. Мабуть, дуже багато аспектів перетнулися у ній саме в той час, включно з настроєм, атмосферою, політичною ситуацією в країні і особою автора (дуже раджу познайомитися з ним і його творчим шляхом http://vakulenko.ukrlife.org/. Ще одна історія творчого шляху, що надихає, принаймні мене).
Наша родина вже давно захоплюється виробами з кераміки. Ми відчуваємо в них якесь тепло і позитивну енергію. І якщо такі відчуття викликають самі лише речі (наприклад, сувенірні магніти, тарілки, горнятка, дзвоники, та ін.), то що вже говорити про місце, де на кожному кроці неймовірні керамічні скульптури! Величезна порція позитивних емоцій вам гарантована.
А дорогою додому заїхали на вул. Шведська Могила у Полтаві. Там поруч із музеєм знаходиться Ротонда пам’яті. Чомусь для мене це одне з найулюбленіших місць в Україні взагалі. Тут поєднується неймовірна історія і просто нереальні спокій і тиша (особливо після 17:00). Трохи відпочивши, поїхали додому через центр Полтави. Ах! і ох! Як же я люблю це місто! І так, я знаю, що я просто туристка і буваю тільки в центрі. Але як же там затишно і красиво! (Але про Полтаву я можу розповідати довго і багато. Це — One Love. І коли-небудь обов’язково напишу про свою дуже давню любов до цього міста)
GoAnywhereAnywhen 